Братья по перу ткнули носом в одну интересную заметку, где в негативном тоне упоминается мое имя.
Связано это со следующим: в бытностью мою работы в одной популярной газете я написал материал, в котором поднимался вопрос о бездомных псах.
Некую госпожу Анжелику Комарову, в чьей журналистской компетентности я не сомневаюсь, однако, удостовериться пока не могу, моя точка зрения обидела, и она написала много нехороших слов обо мне.
Мой ответ г-же Комаровой таков (на украинском языке):
На жаль, лиш щойно помітив випадково реакцію на мою публікацію. Хотів би відповісти шановній пані Анжеліці.
Буду коротко, без фіолосфії, розповім недавню історію.
Я не люблю псів, так, я не люблю псів, і в мене ніколи не буде пса.
З місяць тому я йшов додому, було близько 11 години вечора. В принципі, непізно.
Вулиця, нікого немає, світять ліхтарі. Одним словом романтика.
І тут чую тупотіння коней.
Думаю, звідки у Києві коні?
Повертаюся - на мене летить зграя псів - десь так з 5-6.
Що робити?
Виходів декілька: тікати. Сенс? Всеодно наздоженуть.
Пасивно спостерігати? Так від переляку можна на місці вмерти.
Пси обступили з різних боків і гавкотіли, от-от збираючись накинутися. Аж раптом повз проїжджала машина. Вона зупинилася, і я в ону вскочив.
А якби не було машини, а якби замість мене була тендітна дівчинка, що було б тоді???
Факт, вони не покусали, але до цього було недалеко. Будь-який лікар підвердив би шоковий стан.
А ви не думали, що такі ситуації - далеко непоодинокі???
Тому перш ніж писати реакцію на матеріали, ознайомтеся з буденністю. Не бажаю вам потрапити у подібну ситуацію.